Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В., суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» (у подальшому змінило назву на публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз», далі - Товариство) до Державної інспекції з контролю за цінами в Тернопільській області (далі - Інспекція) про скасування рішення про застосування штрафних санкцій,

в с т а н о в и л а:

У березні 2009 року Товариство звернулось до суду з позовом, у якому просило скасувати рішення Інспекції від 23 лютого 2009 року № 22 про застосування до нього економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін у вигляді вилучення в дохід державного бюджету 10 770 272 грн 56 коп. необґрунтовано одержаної виручки та 21 540 545 грн 12 коп. штрафу.

Указало, що за результатами перевірки було виявлено, зокрема, що в 2008 році в період з 1 травня по 1 жовтня 2008 року Товариство при реалізації природного газу промисловим споживачам та бюджетним установам нараховувало плату із урахуванням витрат НАК «Нафтогаз України» на реалізацію природного газу на рівні 87 грн 43 коп. за 1 тис. куб. метрів (без ПДВ); зазначені витрати стягувалися зі споживачів відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 25 квітня

2008 року № 247 «Про затвердження витрат НАК «Нафтогаз України» на реалізацію природного газу» (далі - наказ № 247), який не був зареєстрований в органах юстиції.

У період з 1 травня по 1 серпня 2008 року позивач стягнув витрати НАК «Нафтогаз України» на реалізацію природного газу з промислових та бюджетних споживачів на загальну суму 1 421 677 грн 91 коп.

У ході перевірки також було з'ясовано, що протягом січня 2009 року Товариство при нарахуванні плати промисловим споживачам, установам та організаціям, що фінансуються з державного і місцевого бюджетів, за спожитий природний газ враховувалася гранична ціна в розмірі 2020 грн 25 коп. за 1 тис. куб. метрів (без ПДВ); вказаний тариф встановлений постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) від 29 січня 2009 року №№ 56, 57, які набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не зазначений в цих актах, за винятком рішень, які підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

При цьому за січень 2009 року позивач додатково одержав виручку в сумі

9 348 594 грн 65 коп.

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 23 червня

2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2010 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 15 жовтня 2013 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України, Товариство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2013 року (справа № К/9991/24923/11), яка, на думку Товариства, підтверджує неоднакове правозастосування.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 листопада 2013 року допустив цю справу до провадження Верховного Суду України.

В ухвалі від 17 квітня 2013 року у справі за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в Сумській області до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» про стягнення економічних санкцій Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові виходячи з недоведеності контролюючим органом факту порушення відповідачем державної дисципліни цін.

У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи в позові, виходив із того, що постанова Кабінету Міністрів України від 28 січня 2009 року № 36 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_07_20/pravo1/KP090036.html?pravo=1> (далі - постанова КМУ № 36), якою НКРЕ було надано повноваження на встановлення граничного рівня цін на природний газ для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, а також граничного рівня цін на природний газ для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання за погодженням з Міністерством економіки України

(далі - Мінекономіки), набрала чинності з дня опублікування - з 4 лютого 2009 року. Тому помилковим є висновок, що на момент прийняття постанов від 29 січня 2009 року №№ 56, 57 НКРЕ була уповноважена на встановлення граничного рівня цін на природний газ, а відтак вони неправомірно були застосовані позивачем з 1 січня 2009 року.

Окрім того, касаційний суд вказав, що наказ № 247, який має міжвідомчий характер, не пройшов державної реєстрації в установленому законом порядку, а відтак не може бути застосований.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні судом касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Указом Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади <http://zakon.rada.gov.ua/go/493/92>» установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації (стаття 1).

Відповідно до підпункту «б» пункту 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731

(далі - Положення), державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Наказом № 247 було затверджено витрати НАК «Нафтогаз України» на реалізацію природного газу (пункт 1) та установлено, що реалізація природного газу для установ і організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, і промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання здійснюється з урахуванням визначених витрат (пункт 2).

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, ураховуючи коло суб'єктів, на яких поширював свою дію наказ № 247, він мав міжвідомчий характер, а тому підлягав державній реєстрації.

Пунктом 15 Положення передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Оскільки наказ № 247 не пройшов державної реєстрації у встановленому законодавством порядку, то колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що цей наказ не міг бути застосований, а відтак і включення витрат НАК «Нафтогаз України» до структури регульованих цін (тарифів) на газ природний для споживачів, затверджених цим наказом, було неправомірним.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд України висловив у постанові від

22 січня 2013 року при розгляді справи № 21-408а12.

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

З огляду на наведене та правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 6 лютого 2012 року (справа № 21-266а11), правильним є висновок касаційного суду щодо безпідставності застосування з 1 січня 2009 року постанов НКРЕ від 29 січня 2009 року №№ 56, 57, оскільки постанова КМУ № 36, якою НКРЕ було надано право на встановлення граничного рівня цін на природний газ для установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а також граничного рівня цін на природний газ для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання за погодженням з Мінекономіки, набрала чинності з 4 лютого 2009 року.

За таких обставин та з урахуванням наведеного контролюючий орган, приймаючи спірне рішення, правомірно застосував до Товариства економічні санкції за порушення державної дисципліни цін, зокрема керуючись статтею 14 Закону України від 3 грудня 1990 року № 507-XII «Про ціни та ціноутворення», а тому висновки суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтуються на правильному застосуванні ним норм матеріального права.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді:М.Б. ГусакО.А. КороткихО.В. КривендаП.В. ПанталієнкоВ.Л. Маринченко О.О. ТерлецькийО.Б. Прокопенко